Південний архів (історичні науки)

РУЙНУВАННЯ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ПІВДНЯ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ РФ НА ОСНОВІ СВІДЧЕНЬ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ (2022–2024 РР.)

Сергій Васильович Адамович — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0000

Метою дослідження є аналіз дій російської влади щодо цілеспрямованого руйнування освітньої інфраструктури Півдня України, що передбачало репресивні заходи стосовно українських педагогів і науковців, русифікацію, індоктринацію учнівської та студентської молоді на окупованих територіях, цілеспрямоване знищення обстрілами освітніх закладів, розграбування їх майна. Методи. Автор статті у своєму дослідженні користується аналітичним методом для аналізу публікацій у засобах масової інформації, звітів правозахисних організацій, офіційних документів; інтерв’ювання внутрішньо переміщених осіб; методом контент-аналізу для вивчення текстів пропагандистських матеріалів, які поширювалися серед учнів російською владою; порівняльним методом для порівняння сучасного стану української освіти на Півдні України з довоєнним станом; історичним методом для аналізу передумов і хронології освітніх змін на окупованих територіях. Соціологічний метод дав змогу вивчити реакцію учнів, учителів, батьків на примусове запровадження російської освіти. Статистичний метод використовувався для збору й аналізу даних. Результати. У статті проаналізовано здійснення державними органами РФ руйнування освітнього середовища Півдня України у 2022–2024 рр. на основі свідчень внутрішньо переміщених осіб як елемент окупаційної політики росії стосовно української нації. Висновки. Автор стверджує, що обстріли освітньої інфраструктури російськими військами мають цілеспрямований характер, індоктринація, русифікація та депортація українських дітей і молоді мають комплексний характер і є частиною геноциду РФ щодо українців, освітяни та науковці на окупованих територіях Півдня України піддаються жорстоким репресіям за проукраїнську позицію. Дії військово-політичного керівництва РФ щодо українського освітнього середовища Півдня України порушують численні міжнародно-правові норми.

СЕРЕДНЬОВІЧНІ EXEMPLA У ЗАРУБІЖНИХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ: ЗНАХІДКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Олена Миколаївна Богдашина, Іван Сергійович Жадан — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0000

Мета розвідки полягає в порівняльному аналізі зарубіжних досліджень середньовічних exemplorum, оцінці ролі цього виду оповідних джерел у релігійному та культурному просторі Західної Європи XII– XV століть. Методологічною основою роботи є загальнонаукові принципи історизму, об’єктивності й системності; спеціально-історичні методи: проблемно-історіографічний, порівняльно-історичний. Наукова новизна. Дослідження розкриває роль exemplorum у проповідницькій практиці, поглиблює уявлення вчених стосовно їх модифікації, корелює оцінки ролі «прикладів» у релігійному та культурному просторі Західної Європи. Детальне порівняння підходів провідних європейських істориків до трактування exempli показало недостатнє вивчення цього явища. Особливу увагу приділено специфіці застосування «прикладів» у проповідях, еволюції їх форми та змісту від античності до середньовіччя, а також ролі цього виду історичних джерел у формуванні уявлень, ціннісних орієнтирів і культурного простору середньовічної Західної Європи. Аналіз праць Жака Ле Гоффа, Бориса Ґеремека, Марі-Анн Польо де Больйо, Жака Берліоза, Томаса Крейна й інших авторів дав змогу порівняти підходи провідних медієвістів до трактування exempli як історичного джерела чи (та) літературного твору, систематизувати уявлення вчених про еволюцію форми, змісту, ролі «прикладів» у релігійному та культурному житті XII–XV століть. У статті сформульовані перспективи подальших досліджень цього виду історичних джерел. Висновки. Exempla відігравали ключову роль у релігійному та культурному житті Західної Європи часів Високого середньовіччя. У XII–XI століттях вони стали важливим засобом сприйняття населенням християнських цінностей. Exempla у XV–XVI ст. поступово втратили проповідницьку функцію і трансформувалися у світські твори. Подальше вивчення цих історичних джерел дасть змогу глибше дослідити культурне та релігійне життя в європейському суспільстві за часів с ередньовіччя.

СТЕФАНІЯ ШАБАТУРА ТА ІРИНА СТАСІВ-КАЛИНЕЦЬ ЯК АКТИВНІ УЧАСНИЦІ ЛЬВІВСЬКОГО ДИСИДЕНТСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА

Богдан Валерійович Паска, Наталія Романівна Шепітак — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0000

Мета статті – дослідити основні віхи опозиційної активності дисиденток Стефанії Шабатури та Ірини Стасів-Калинець, висвітливши окремі фрагменти з їх життєписів. Методологічною основою статті виступили принципи об’єктивності, історизму, всебічності, наступності, а також комплекс загальнонаукових і спеціально-історичних методів. У роботі використано методи аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний, ретроспективний, метод порівняння та зіставлення інформації з різних джерел. Основу джерельної бази становлять документи з Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ) і спогади учасників подій. Результати та висновки. Стефанія Шабатура й Ірина Стасів-Калинець протягом 1960‑х – початку 1970‑х рр. були активними учасницями львівського шістдесятницького середовища, долучалися до дисидентської діяльності, брали участь у правозахисному русі. Напередодні хвилі затримань українських інакодумців 1972–1973 рр. обидві активістки відіграли значну роль в організації новорічних колядувань – т. зв. арештованої коляди. Під час реалізації секретної справи Комітету державної безпеки (КДБ) «Блок» у січні 1972 р. С. Шабатура та І. Стасів-Калинець опинилися за ґратами, а влітку того ж року були засуджені на досить тривалі терміни ув’язнення й заслання. Репресії, організовані органами КДБ впродовж 1972–1973 рр., не лише продемонстрували жорстокість радянського режиму, але й стали каталізатором для продовження боротьби за права людини та національну незалежність. Дисидентки, зіткнувшись з арештом і засланням, не припинили свого спротиву. Наприкінці 1970‑х рр. С. Шабатура долучилася до числа учасників Української гельсінської групи (УГГ). Культурні діячки продовжили боротьбу і після виходу з ув’язнення, відігравши значну роль у процесах національно-визвольного руху кінця 1980‑х – початку 1990‑х рр. Із проголошенням незалежності України брали активну участь у культурно-просвітницькій і громадській діяльності. Дослідження дає змогу краще зрозуміти роль жінок у дисидентському русі та їхній внесок у боротьбу за незалежність України.

ЗМІНИ В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я МІСТА КІРОВОГРАДА В РОКИ ГІТЛЕРІВСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ

Юлія Вікторівна Петлінська — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0000

У статті авторка описує зміни в системі охорони здоров’я м. Кіровограда (ніни м. Кропивницький) у період німецької окупації 1941–1944 рр. Актуальність дослідження зумовлена недостатністю розробленої теми функціонування медичних закладів та охорони здоров’я в умовах окупаційного режиму, що має важливе значення для вивчення історії медицини й соціальної політики в екстремальних умовах. Мета статті – проаналізувати стан, організацію та функціонування системи охорони здоров’я в місті Кіровограді під час гітлерівської окупації, описати особливості роботи медичних установ, доступ населення до медичних послуг і вплив війни на епідеміологічну травму. Методи дослідження: для аналізу текстів офіційних документів і преси того часу використано системний підхід, це було застосовано для комплексного вивчення функціонування медичної системи в умовах окупації з урахуванням впливу соціальних, економічних і політичних факторів на діяльність медичних установ. Також використано порівняно-історичний метод для встановлення стану охорони здоров’я до та під час окупації, що дало змогу зберегти динаміку змін та їх наслідки для населення. Використання міждисциплінарного підходу (історія, соціологія, історія медицини) дало можливість розширити аналітичні рамки дослідження та глибше розкрити соціальні аспекти функціонування системи охорони здоров’я в екстремальних умовах війни. Результати дослідження: встановлено, що в період окупації значна частина медичних закладів була перепрофільована на обслуговування німецьких військових, що суттєво обмежувало доступ цивільного населення до медичної допомоги. Визначено, що станом на 1942 р. у місті діяли обмежена кількість лікарів, які перебували під жорстким контролем окупаційної влади. Зафіксовано випадки епідемії тифу, малярії та інших хвороб, спричинених пошкодженням санітарно-епідеміологічних умов, відсутністю медикаментів і вакцин. Виявлено, що для забезпечення мінімального рівня медичних послуг було створено систему платного лікування та «шпиталевих кас» для працюючих. Проте навіть ці механізми не могли повністю задовольнити потреби населення в медичному обслуговуванні. Особливу увагу приділено питанням підпільної допомоги, які надавали місцевій лікарні за ризику переслідувань. Висновки: дослідження показало, що система охорони здоров’я в місті була дезорганізована й підпорядкована інтересам окупаційної влади. Основні проблеми полягали в руйнуванні інфраструктури, дефіциті кваліфікованого персоналу, медикаментів і засобів профілактики. На думку дослідниці, дії місцевих медиків стали проявом соціального спротиву та гуманітарної відповідальності. За результатами аналізу встановлено, що німецька адміністрація розглядала систему охорони здоров’я не як засіб захисту цивільного населення, а як інструмент забезпечення працездатності необхідного для економіки контингенту. Висновки свідчать, що медична система Кіровограда в умовах окупації виконувала обмежену функцію з надання допомоги, що вказує на цілеспрямовану політику окупаційної влади щодо зниження рівня доступу населення до охорони здоров’я.

НЕОРОМАНТИЗМ У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ В. ЛИПИНСЬКОГО-ІСТОРИКА: СУЧАСНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

Дмитро Володимирович Симонович — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0000

Метою статті є встановлення основних підходів липинськознавців до визначення ролі неоромантизму як ідейного комплексу в історичному мисленні В. Липинського. Методи дослідження. У процесі дослідження були використані методи історіографічного аналізу та синтезу, завдяки яким визначено основні здобутки липинськознавців у цій проблематиці. Результати дослідження. Було проаналізовано праці сучасних липинськознавців, присвячені дослідженню неоромантичних елементів у творчості В. Липинського. Висновки. Дослідники (О. Ясь, В. Масненко) не розглядають В. Липинського як історика класичного академічного типу. Така позиція обґрунтовується через використання ним неоромантичних методів, які виходили за рамки традиційного позитивістського аналізу. Завдяки неоромантичним методам мислитель глорифікував видатних українських діячів минулого; інтегрував принципи віталізму та стильові особливості неоромантичної семантики; поєднував різноманітні ірраціональні методи з раціональними позитивістськими принципами; вправно освоїв метод символізму; допасовував принцип волюнтаризму та детермінізму у свої теоретичні побудови. На основі впливу неоромантичних принципів дослідник сформував власну циклічну концепцію історії, що поєднувала ірраціональні методи із соціологічним аналізом. У пізнішій творчості вчений інтегрував у свою історіософію ідею органіцизму, яка по суті є і неоромантичною та ірраціональною, згідно з якою нація розглядалась як цілісний організм, підпорядкованою природним і соціальним циклам.

ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ МІСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ ХЕРСОНА НА ПОЧАТКУ XX СТ.

Олександр Вікторович Черемісін, Денис Анатолійович Скрипник — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0000

Мета дослідження – введення до наукового обігу нових джерел з історії вивчення історії міського самоврядування Херсона на початку XX ст. Документ, який публікується у цій статті, є повнотекстовою копією докладу губернатора Херсонської губернії щодо модернізації херсонського морського порту в 1908 р. У ньому дуже докладно характеризується роль міського самоврядування Херсона. Джерело зберігалось у Державному архіві Херсонської області Ф. 1. Канцелярія Херсонського губернатора. Оп. 1. Спр. 58. 10 арк. Методологічною основою дослідження, крім традиційних методів аналізу та синтезу, стали методи археографії відповідно до правил публікації текстів кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. Основні результати дослідження. Центральне місце посідає доклад губернатора Херсонської губернії Бантиша Федора Олександровича щодо модернізації порту Херсона на початку XX ст. та участі в цьому процесі міського самоврядування, оскільки подібними питаннями в досліджуваний час займались органи місцевого самоврядування і в процесі проведення робіт губернатору не сподобалась їх ідейна та змістова спрямованість. На його думку, міське самоврядування нераціонально проводило модернізацію порту, оскільки наявні роботи ставили торгівлю Херсона в залежність від Миколаєва та Одеси через залучення нових залізничних шляхів сполучення. В описі губернатор викладав власні ідеї особисто міністру внутрішніх справ, в обличчі якого шукав підтримку своїм ідеям і пояснював, що найбільш вдалою гіпотезою буде проводити модернізацію порту в іншому напрямі, що в майбутньому має полегшити доставку вантажів і зерна з лівобережної частини Дніпра, а в загальному підсумку сприятиме зростанню ролі херсонського порту й допоможе виграти конкуренцію в Олександрівська, Миколаєва й Одеси. Загалом Бантиш Ф. О. висловлював негативне враження від дій органів міського самоврядування. Тому на сторінках цього документа розгортається справжня жива історія міста Херсона. Крім цього, документ насичений багатьма статистичними даними і відсилками до інших документів, які не дійшли до наших днів, і надає розгорнуту картину взаємовідносин влади на різних рівнях: центральному, регіональному, міському.

РЕАКЦІЯ РОБІТНИКІВ ТА РОБІТНИЦЬ ОДЕСИ Й МИКОЛАЄВА НА ПРОВЕДЕННЯ СУЦІЛЬНОЇ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ ТА НА ЇЇ НАСЛІДКИ

Олександр Григорович Шишко — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0000

Метою дослідження є аналіз на основі архівних джерел ситуації у робітничому середовищі Одеси й Миколаєва в першій половині 1930 р., зокрема реакції робітників та робітниць цих міст на спроби проведення суцільної колективізації на селі та на наслідки цього процесу, які проявилися передусім у різкому погіршенні стану продовольчого забезпечення робітництва. На основі загальнонаукових методів, як-от аналіз і синтез, та історичного методу визначено основні акценти реакції робітництва на проведення суцільної колективізації та на її наслідки. Результати дослідження: проаналізовано реакцію робітників та робітниць Одеси й Миколаєва на проведення суцільної колективізації, на виступи селян проти цих заходів влади, встановлено, що наслідком проведення колективізації стало різке погіршення продовольчого забезпечення робітництва, визначено форми реакції трудівників на «продовольчі труднощі». Висновки. Значна частина робітництва активно реагувала на ті пертурбації влади, які та влаштувала на початку 1930 р. у сфері аграрних відносин на селі, що покликані були змінити весь уклад життя селянства, перетворивши його з класу вільних хліборобів на клас колгоспників. Причому ця частина робітництва висловлювала своє негативне ставлення до колективізації та розкуркулення. Їхнє критичне ставлення до цих процесів ґрунтувалося на усвідомленні того факту, що це призведе до занепаду всього сільського господарства, що це неминуче приведе до голоду. Так само як і на проведення колективізації, робітництво активно реагувало на селянські виступи, які були спричиненні намірами влади усуспільнити селянські господарства. Причому робітники та робітниці не тільки підтримували ці виступи, а й висловлювали наміри підтримати в цьому селян і самим до них долучитися. Найбільш негативну реакцію у робітників і робітниць викликало різке погіршення їхнього продовольчого забезпечення, яке влада називала «продовольчими труднощами». Починаючи з березня, трудівники почали все менше отримувати харчів, а ті, які вони отримували через систему Центральної робітничої кооперації, дуже часто були низької якості. Це викликало в них обурення, призводило до «волинок», тобто відкритих виступів проти влади.

НОВА ФУНДАМЕНТАЛЬНА ПРАЦЯ З ІСТОРІЇ ХЕРСОНА: РЕЦЕНЗІЯ-РЕФЛЕКСІЯ НА ДОВІДНИК БІЛИЙ Д., ГОМАНЮК М., ДЯЧЕНКО С., КУЗОВОВА Н., МАКІЄНКО О., ЯРОВИЙ В. ЗВІЛЬНЕНА КАРТА. ДОВІДНИК НОВИХ ГЕОНІМІВ ХЕРСОНСЬКОЇ ГРОМАДИ. ЗАГ. РЕД. Д. БІЛОГО, М. ГОМАНЮКА. ХЕРСОН: ВИД-В

Сергій Григорович Водотика, Людмила Андріївна Савенок — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0000

Статтю присвячено огляду-рецензії довідкового видання «Звільнена карта. Довідник нових геонімів Херсонської громади», підготовленого експертною групою Комісії з перейменувань Херсонської міської військової адміністрації. До складу комісії увійшли відомі краєзнавці та громадські активісти Дементій Білий, Микола Гоманюк і Сергій Дяченко та херсонські науковці, викладачі Херсонського державного університету Наталя Кузовова, Олексій Макієнко і Вадим Яровий. У довіднику проаналізовано й узагальнено величезний фактичний матеріал щодо кардинальних змін на карті геонімів Херсона за часи декомунізації та дерусифікації. Закономірно, що вони відбулися переважно в часи російської агресії проти України, а повномасштабне вторгнення та тимчасова російська окупація лише прискорили цей украй назрілий і навіть перезрілий процес. Також у довіднику оброблено відомості про історію формування та зміни на карті топонімів Херсонської громади ХІХ–ХХІ століть, причому ці зміни дають можливість чітко простежити зміст політики історичної пам’яті впродовж трьох основних періодів історії Херсона – імперського, радянського і часів відновлення незалежності України. Наголошено, що довідник є не лише вагомим внеском у процес формування української національної ідентичності херсонців, а й став помітним явищем у поступі херсонського краєзнавства.